Наскільки вигідні інвестиції в українські IT-проекти

Наскільки вигідні інвестиції в українські IT-проекти

entity.author.full_name | e

За підсумками 2015 року від продажу IT-продуктів і послуг Україна отримала понад $2,5 млрд експортного виторгу – на 25% більше, ніж роком раніше

За підсумками 2015 року від продажу IT-продуктів і послуг Україна отримала понад $2,5 млрд експортного виторгу – на 25% більше, ніж роком раніше. Про це повідомила директор департаменту інновацій та інтелектуальної власності Міністерства економічного розвитку і торгівлі Олена Мініч. Інші експерти діляться з Forbes ще оптимістичнішими оцінками. На їхню думку, загальний обсяг експорту IT-послуг за рік міг перевищити $3 млрд. Але навіть якщо спиратися тільки на офіційну статистику, абсолютні цифри зростання вражають: $0,5 млрд за рік.

Зростають не тільки доходи IT-сектору, а й кількість фахівців, які працюють у ньому. Активну еміграцію професіоналів у США і Європу (за останні два роки Україну залишили до 9000 айтішників) компенсує приплив молодих фахівців і світчерів – тих, хто вирішив змінити колишню професію на спеціальність програміста, дизайнера чи розробника. За підсумками 2015-го у країні налічувалося близько 90 000–100 000 осіб, зайнятих в IT. Це один із найвищих показників у Європі, але, навіть незважаючи на це, в Україні бракує фахівців.

У п’яти найбільших IT-компаніях країни – EPAM, SoftServe, Luxoft, GlobalLogic і Ciklum – працюють уже 17 000 співробітників, підрахувало інтернет-видання Dou.ua. Роком раніше їх налічувалося 15 000. Відкритих вакансій близько 1400. А всього в 25 найбільших українських IT-компаніях дефіцит кадрів перевищує 2200 фахівців. Протягом найближчих п’яти років галузі будуть потрібні ще 100 000 працівників. Якщо вона збереже темпи зростання виторгу, про які каже Мініч, на той час айтішники зможуть заробляти на експорті $7 млрд. Порівнянні показники демонструють сьогодні агропромисловий і металургійний комплекси.

Учасники ринку запевняють: українська IT-галузь розвивалася б ще швидше, якби не два стримувальні чинники. По-перше, локальні компанії конкурують за таланти не тільки між собою, а й із закордонними фірмами. Потреба Європи в айтішниках досягає 1 млн осіб, стільки ж потрібно в США. Утримувати людей в Україні вдається завдяки високим для країни зарплатам – кваліфікований програміст може отримувати від $1000 на місяць. Втамувати кадровий голод – завдання здійсненне, це лише питання часу, зазначають експерти. «До 2020 року країна здатна підготувати 100 000 фахівців. Але нині зосередитися потрібно не на кількості, а на якості», – уточнює Володимир Люлька, директор некомерційної організації BrainBasket, яка працює у сфері IT-освіти.

Друга проблема – безпека IT-бізнесу. Причому мова йде не тільки про військові дії на сході України. Безперечно, загроза ескалації конфлікту відлякує закордонних клієнтів, яким важливо, щоб роботи над проектами не припинялися ні на хвилину. «Розробка IT-продуктів – важливий процес, багатьох замовників не влаштовує навіть один день простою. На жаль, із відомих причин кредит довіри до України поступово знижується», – зазначає СEO аутсорсингової компанії «Luxoft Україна» Віталій Нужний. Не менший ризик для іміджу галузі несуть непродумані дії держави. Наприклад, не минуло й доби з моменту, як Петро Порошенко заявив про те, що податківці без вагомих причин не турбуватимуть IT-компанії, як правоохоронці увірвалися в офіс харківської компанії Promodo. Щоправда, сюди вони потрапили випадково – помилилися дверима. Але всього за 2015-й рік в IT-компаніях відбулося більш як сто обшуків. Великих порушень фіскали не знайшли, проте щоразу роботу фірм було паралізовано. «Залишаються також проблеми з податковим законодавством і захистом інтелектуальної власності. Але основне – безпека бізнесу. Для початку ми чекаємо на мораторій на вилучення обладнання», – розповідає засновник сервісу Divan.TV Андрій Колодюк. Якщо держава не проведе «роботу над помилками», країна може втратити конкурентну перевагу, побоюється бізнесмен.

Навіть незважаючи на ці проблеми, інвестори не припиняють вливати гроші в український сектор інформаційних технологій. Торік вітчизняні IT-компанії залучили $100 млн інвестицій. Серед них як імениті гравці на кшталт аутсорсингової фірми Ciklum та інтернет-магазину Rozetka, так і компанії-початківці. У січні нинішнього року сума підписаних угод уже досягла $10 млн. Наприклад, фотосервіс Depositрhotos отримав $5 млн від ЄБРР і TMT Investments. Стартап Petcube залучив $2,6 млн, ще десяток молодих проектів – по $100 000–200 000. Імідж галузі в місцевих і західних інвесторів усе ще високий – в Україні вистачає сегментів, які можуть принести гідну віддачу від вкладень.

Forbes вибрав три напрямки, до яких, на думку експертів, інвесторам варто придивитися уважніше.

Таланти в оренду

Одну з найбільших інвестицій в історії українського IT-ринку залучив сегмент аутсорсингу. Відомий американський інвестор Джордж Сорос викупив частку інвестфонду Horizon Capital у компанії Ciklum, яка замикає п’ятірку найбільших IT-аутсорсерів країни. Частину своїх акцій Соросу продав засновник і керівник компанії Торбен Майгаард. Точну суму угоди не розголошують, Forbes оцінює її в десятки мільйонів доларів.

Аутсорсингові компанії – найбільший роботодавець для місцевих технічних фахівців. В Україні дев’ятеро з десяти зайнятих у цій сфері працюють саме в сегменті аутсорсингу. Він і генерує більшу частину виторгу IT-сектору.

Один із засновників української сервісної компанії SoftServe Тарас Кицмей запевняє, що до 2025-го саме аутсорсинг стане другим сегментом за обсягом експорту, який перевищить $10 млрд. «З 2007 року Україна незмінно входить до переліку 30 країн, який складають аналітики Gartner, де вигідно розвивати IT-аутсорсинг. А за результатами нещодавнього дослідження A.T. Kearney Україна піднялася у глобальному рейтингу найкращих країн для аутсорсингу на 17 позицій і посіла 24-те місце. Без сумніву, ми й далі демонструватимемо зростання», – зазначає Кицмей.

Поріг входження у бізнес аутсорсингу невисокий: опитані Forbes учасники ринку навіть не називали конкретних цифр. Типова відповідь: «Купили столи, комп’ютери – і можна сідати писати код». «Тут, як у будь-якому бізнесі, поріг входження обмежується бажанням втілити ідею в життя. У нашому випадку достатньо вміти програмувати, знати завдання клієнта і мати комп’ютер», – ділиться спостереженнями Нужний. Але якщо є бажання створити справді глобальну компанію, уточнює топ-менеджер, не обійтися без так званих soft skills: навичок керування командою, спілкування, налагодження зв’язків із клієнтами. «Ми працюємо у сфері економіки знань. Стартовий капітал тут – досвід роботи і розуміння бізнесу», – додає Кицмей.

Найчастіше аутсорсинг сприймають як «продаж талантів як сировину». Але саме цей бізнес став точкою відліку для багатьох місцевих компаній і стартапів, які створюють сьогодні власні унікальні продукти. Чимало успішних IT-підприємців здобули в аутсорсингових компаніях досвід і знання, без яких навряд чи змогли б запустити свій бізнес.

Самі аутсорсери теж розуміють, що пора змінюватися. За останні кілька років найбільші українські компанії впровадили підхід PDS (product development systems, системи розроблення продуктів. – Forbes.). Такий формат передбачає не просто виконання якоїсь частини великого проекту, а створення продукту під ключ. «Це повний цикл розробки – від етапів створення концепту і бізнес-аналізу до тестування та підтримки розробленого програмного продукту, – пояснює Кицмей і додає: – На певному етапі розвитку в аутсорсингової компанії вже достатньо знань, досвіду і розуміння ринку, щоб здійснити повний цикл створення продукту. Це закономірний формат розвитку».

Дефіцит кадрів, на думку Колодюка, вже найближчим часом змінить вектор розвитку аутсорсингових компаній в Україні. Замість того щоб набирати нових працівників окремо, великі гравці почнуть скуповувати менші компанії. Ті, хто зуміє продати свої команди, зможуть непогано заробити. «Приклад Сороса послужить чудовим каталізатором для приходу нових інвесторів, як міжнародних, так і локальних. Це стосується і компаній, які займаються аутсорсингом», – запевняє Колодюк.

Янголи, на зліт

Понад два роки тому засновник транспортної компанії GLS Transport Олександр Яковенко вирішив спробувати себе в янгольському інвестуванні – прямих вкладеннях власних грошей у стартапи. Разом із партнером він профінансував невелику софтверну компанію 111PIX UA. «Поки в Україні не налагодиться політична й економічна ситуація, онлайн-бізнес значно безпечніший за офлайновий», – коментує свій вибір підприємець. Перший «янгольський» досвід окупився з лишком: після продажу своєї частки партнери отримали прибуток, який багаторазово перевищив суму інвестицій. Сьогодні бізнесмен підходить до інвестування системніше: він став співзасновником стартап-інкубатора iQSpace. Мета – залучати людей до спільного інвестування в рамках синдикатів. «Так ми зможемо вкладати в кілька проектів одночасно, знижуємо ризики, допомагаємо іншим інвесторам убезпечити себе від некоректної оцінки стартапа», – розповідає Яковенко.

Наталія Березовська, голова правління української мережі бізнес-янголів UAngel і гендиректор компанії Detonate Ventures, розповідає, що сьогодні саме приватні інвестори – найактивніші на ринку. «Приватні в тому сенсі, що люди керують власним капіталом, а «юридична вітрина» для їхньої інвестиційної діяльності не має значення. У багатьох є власний операційний бізнес, а венчурний напрямок добудовується на додаток до нього», – пояснює Березовська. З’явилися неформальні партнерства інвесторів. Такі люди об’єднуються у групи і разом шукають проекти, гідні інвестування. Ринок янгольських інвестицій на підйомі: 2015-го тільки учасники мережі UAngel влили в українські IT-проекти понад $2 млн.

Одним з успішних бізнес-янголів став одеський інтернет-підприємець Олександр Борняков. Побудувавши власний онлайн-бізнес, він три роки тому вперше вклав $100 000 у платформу з просування мобільних додатків Clickky. Борняков розумів, як допомогти засновникові стартапу Вадимові Роговському не тільки грошима: він щедро ділився досвідом і знаннями. Сьогодні Clickky оцінюють уже в $20–25 млн. Наступним успішним вкладенням Борнякова стала мережа онлайн-реклами ClickGanic. Виділені ним $20 000 допомогли стартапу збільшити чисельність команди з двох до 10 працівників і довести щомісячний виторг до $100 000.

Загалом бізнесмен спільно з іншими інвесторами вклав кошти в 15 стартапів. Дві компанії вже домоглися успіху. Ще дві, на думку Борнякова, мають великі шанси стати прибутковими. Одна з них – український проект Kwambio, який розробив власний 3D-принтер. На етапі залучення стартового капіталу Борняков вклав у Kwambio $100 000 за оцінки компанії в $3 млн. Нині Kwambio готує перший раунд фінансування, її попередня оцінка зросла до $15 млн. «Інвестування в стартапи дає можливість отримати більшу віддачу. Так, це ризик, але ризики є скрізь», – розповідає Борняков. Березовська згодна з ним: «Що вищий ризик, то більшою може бути потенційна віддача. Сьогодні, коли прибутковість традиційних інструментів інвестування знижується, такі альтернативи викликають жвавий інтерес».

CEO інкубатора IQSpace Вадим Роговський-старший додає, що сьогодні найбезпечніший варіант для янголів – інвестування в рамках синдикатів. Коли декілька інвесторів об’єднують зусилля і кожен має експертизу та знання в різних сферах, зменшуються ризики. А досвід кожного допомагає стартапу вийти на новий рівень. Значно знижується і небезпека неповернення інвестицій. Замість того щоб вкласти велику суму в один проект, інвестор може розділити її між кількома командами. Щоправда, як зазначає керівник інкубатора, інвестор має бути готовий не тільки надавати фінансову підтримку, а й ділитися знаннями: молодим стартаперам їх часто бракує.

«Залізні» інвестиції

У січні 2016 року в найбільшій у світі виставці споживчої електроніки CES у Лас-Вегасі брали участь сім компаній з України. Порівняно з кількістю стартапів і відомих фірм із США, Східної Азії та Європи це, звичайно ж, крапля в морі. Але навіть такий показник – уже серйозний прогрес для нашої країни: ще кілька років тому на CES не можна було знайти жодного українського стенду. Стартапу Ecoisme, що працює над ґаджетом з відстеження витрат електроенергії в будинку, навіть удалося здобути престижну премію за інновації – CES Innovation Award. «Нам одразу зателефонували представники гіганта онлайн-торгівлі Amazon, говорили про можливість розмістити наш ґаджет у них на майданчику», – розповідає керівник проекту Іван Пасічник.

Продукти з українським корінням потрохи освоюють міжнародний роздріб. Ґаджети Petcube для віддаленої гри з домашніми тваринами, крім Amazon, можна знайти в мережах споживчої електроніки Best Buy, B&H та Fry’s Electronics. Команда Concepter, яка випускає мобільні спалахи iВlazr, поставляє свої пристрої в магазини Apple Store. Успішно в США продається і розумний настільний годинник LaMetric Time львівської компанії Smart Atoms.

Найчастіше українські хардверні стартапи залучають гроші шляхом краудфандингу. За останні кілька років їм удалося зібрати на популярних платформах Kickstarter і Indiegogo близько $1,5 млн. Для фінансування розроблення та запуску пристроїв у виробництво такі майданчики зручні. Вони гарантовано дають перших покупців, привертають інтерес до пристроїв (особливо на головному ринку ґаджетів – у США) і допомагають знайти потенційних партнерів.

Але є й інша причина, з якої хардверні стартапи вибирають краудфандинг: їм важче знайти інвестора. «Непросто довести, що в нового ґаджета є потенціал, поки продажі не почалися. Плюс потрібно ще вміти запустити продукт у масове виробництво», – розповідає Владислав Тисленко з Concepter. «Краудфандинг – це швидка В2С-модель продажу. Є продукт – починай кампанію. Пошук інвестора – навпаки, процес довгий. По суті це В2В-модель, в якій багато нюансів, – додає Олександр Конотопський, гендиректор компанії Ajax Systems, що випускає охоронні системи. – Україна втратила потужності з виробництва електроніки, тому нині інвесторам ближчий ринок програмного забезпечення».

Краудфандинг – швидкий спосіб залучити фінансування, але він підходить тільки на етапі запуску продукту. «Для розвитку бізнесу стартапам потрібні гроші. Ось тоді й починається пошук інвестора», – зазначає Тисленко. Конотопський погоджується з ним: для розроблення відразу декількох нових продуктів Ajax Systems залучила $1 млн у фонду SMRK.

Але навіть на початковому етапі альтернатива краудфандингу є. Та ж Ecoisme, наприклад, отримала від янгола $80 000 на розроблення ідеї і лише потім запустила кампанію зі збору коштів на Indiegogo. Пасічник не приховує: робота з інвесторами займає багато часу. «Показуємо наші досягнення, говоримо про майбутні перспективи», – пояснює підприємець.

Ще один показовий приклад – проект Petcube. Отримавши близько $70 000 на розроблення прототипу, стартап успішно перейшов до етапу краудфандингу. Продукт привернув увагу преси, команді вдалося зібрати на доопрацювання ґаджета $250 000, а 2015-го – залучити нових інвесторів. Фонди Almaz Capital і AVentures Capital вклали в компанію $1,1 млн. У лютому інвестори виділили проекту ще близько $2,6 млн. «Причин для роботи в Україні кілька: наші інженери роблять якісний продукт світового рівня, їхні послуги коштують порівняно недорого. Крім того, територіально ми розташовані поруч із потенційним ринком збуту наших пристроїв», – додає Конотопський.

Інша річ, що продавати українські ґаджети на рідному ринку нелегко. В умовах кризи $100–200 за пристрій – відчутний удар по кишені масового споживача. Саме тому, вибираючи проект для фінансування, інвесторам краще придивлятися до стартапів, відразу спрямованих на глобальний ринок. Це слушний аспект не тільки для інвестицій у хардверні компанії. Хай у який сегмент IT-галузі вирішив би вкладати гроші майбутній інвестор, орієнтація його підопічних на закордонних замовників – безумовний плюс.

Інвестиції – завжди ризик. Звести його до мінімуму при фінансуванні компаній з IT-сектору допоможуть налагоджені зв’язки з досвідченішими колегами. Крім того, потрібно бути готовим до того, що вкладати в стартапи доведеться не тільки гроші, а й власні бізнес-навички. І тоді результат може перевершити будь-які, навіть найсміливіші, очікування.

Коментарі